Надія Перетятко. Тяжка для жінки професія, але мусить хтось працювати

Nadiia Peretiatko, a header photo for the online gallery of miners stories

Надія Перетятко. Тяжка для жінки професія, але мусить хтось працювати

Віртуальна виставка історій життя "Шахтарські історії", 2016 р.

Понеділок, 19. Вересень 2016

Надія ПЕРЕТЯТКО: Тяжка для жінки професія, але мусить хтось працювати

Надія Перетятко народилась 14 листопада 1985 р. в м. Червонограді в шахтарській родині. Навчалася в Червоноградському гірничому технікумі. Згодом здобула фах фінансиста, закінчивши Сумський державний університет, але за спеціальністю не працює. Обіймає посаду стовбурового поверхневого на шахті "Відродження" ДП "Львіввугілля".

Надія ПЕРЕТЯТКО - НП
Шахтарські історії – ШІ

ШІ: Звідки ви родом?

НП: Я із міста Червонограда. Проживаю в селі Межиріччя. Я з шахтарської родини: мій дід, моя бабуся, тато, дядько - всі шахтарі. Всі пропрацювали на шахті "Відродження", де працюю зараз я.

ШІ: Це вплинуло на вибір вашої професії?

НП: По професії я бухгалтер-фінансист, але з браком робочих місць по професії обрала, що було. Я вирішила піти працювати, з одного буку, на тяжку для жінки професію, але... мусить хтось працювати.

ШІ: Звідки походять ваші батьки?

НП: Мої батьки з міста Червоноград. Дід сам родом з Волинської області. Приїхав сюда будувати шахти. Пропрацював досить довгий час на шахтах - 40 років стажу. Зараз на пенсії.

ШІ: Де ви навчалися?

НП: Я навчалася в нашому Червоноградському гірничому технікумі, потім в Сумському державному університеті по фаху "фінанси". Прийшла на шахту.

ШІ: Скільки років ви працюєте?

НП: П'ять років стажу. Є дівчата, які більше працюють: по 10 і 15 років стажу на цій роботі.

ШІ: Розкажіть більше про свої обов'язки. Як називається ваша пасада?

НП: Наша посада називається "стовбуровий поверхневий", "сигналіст-стовбуровий". В мої обов'язки входить пульт такий (демонструє) - це отримання сигналу від стволового, котрий в шахті. Я той сигнал дублюю машиністці, яка везе шахтарів в шахту. Так само опускаємо матеріали за допомогою сигналів. Сигнали є звукові і світлові, бо можна не почути. Зараз я вам дам сигнал "стоп". Може світитися, бо є світловий. Все зв'язано з рухом кліток [тут - шахтний транспорт для спуску та підйому гірників - ред.].

ШІ: Довго вивчали систему сигналів?

НП: Так. Влаштувалася на шахту. В учпункті в нас Марія Василівна займається цим, і я була представлена до свого наставника. Місяць я була учнем. Вона мені все показувала, розказувала. Потім був екзамен, котрий я здала, і ми є стовбурові поверхневі другого розряду.

ШІ: Який максимальний розряд?

НП: Для жінок максимальний третій розряд, четвертий - то вже слюсарі. Третій - гірники жінки. В нас тільки по другому. Є двоє дівчат гірники, то вони по третьому розряду.

ШІ: Скільки сигналів є в користуванні?

НП: В нас в користуванні є така таблиця сигналів, як на всіх шахтах, але в нас є ще пульт. Усе автоматизовано: кнопочка верх, вниз, стоп. Все спрощено працює.
Вісім сигналів максимум. Сигнали на таблиці повторюються для слісарів підйому деякий раз. Так само як хворий виїжджає, інакший сигнал нам подають. Як спуск вибухових матеріалів, так само ми поінформовані. Інакший сигнал для нас і для машиністів.

ШІ: Таке обладнання може вийти з ладу?

НП: Може. Таке буває, бо це все тримається за допомогою слюсарів. Слісарі працюють над тим, справляють. Воно не оновлюється; як є, так і працює. Слюсарі наші підйомні є, а ще наладка спеціальна приїжджає, наладжують. В нас є зв'язок із стволовим прямий. Можемо до стволового звертатися. Так само в нас є з машиністкою телефон. Можу включитися і з нею розмовляти.

ШІ: Розкажіть, будь ласка, про ваш колектив. Чи важко працювати в переважно в чоловічому колективі?

НП: Наш колектив складається з чотирьох ланок, в кожній ланці по троє працівників. Всі жінки: дружні, веселі, хороші.

ШІ: В жіночому клективі є взаємопідтримка, взаємовиручка?

НП: Звичайно, що є. Без того в колективі ніяк не можна працювати. Всяке буває: ми всі мами, бабусі. В кого якісь проблеми вдома, комусь треба помінятись, вийти за когось. Ми прекрасно то розуміємо, йдемо назустріч одне одному. Чи навіть в когось день народження, кожна хотіла би в свій день народження побути вдома. Проблем в нас нема в колективі. Ми розуміємо одна одного. Чи годинку залишилится за когось, бо не встигає на автобус. Дружній у нас колетив. Хороший начальник у нас молодий і зами молоді. Зладжений колектив, такий, що ми розуміємо один одного. Ніякий серйозних перепалок не буває. Ми в свою чергу слухаємо своє начальство. Вони слухають нас.

ШІ: Можете розказати цікаві історії з вашої роботи?

НП: Такий цікавий випадок: я тільки влаштувалася, прийшов працівник з прохідної дільниці і дав зрозуміти: "Нашо ви тут потрібні? Яка ваша тут роль?"
Ну я кажу: - Ну добре. Ви їдите в шахту - хто дає сигнал, що ви приїхали в шахту? - Ну та ви. - Бачите, ми даєм сигнал. А ви працюєте в шахті, у вас є матеріали, обладнання. Як воно до вас попадає в шахту? Він так стоїть задумливо: - Ви тоже опускаєте. - Бачите, ви кажете, нащо ми тут потрібні. Якби не було нас, не було б вас. І ви б не мали чим працювати і як, бо ми забезпечуємо вас всім матеріалом, який є.

ШІ: Ви спускалися в шахту?

НП: Нє, ми не спускались в шахту.

ШІ: А хотілося б спуститися?

НП: Хотілося б, з одного боку. Але я з сім'ї шахтарів, то я маю уявлення, що таке шахта. Як була меншою, кажу: - Тату, скажи, що то таке шахта? - То так як великий підвал. - Та в підвалі не їздять вагони! - А то такий великий-великий підвал.

ШІ: Які у вас зміни? За яким графіком ви працюєте?

НП: По 12 годин працюємо з 7 ранку до 7 вечора. День, ніч і два дні вдома.

ШІ: Чи були ситуації під час роботи, коли були страйки на шахтах?

НП: Бувало, їздили в Київ, раз, другий, третій на страйки профспілкові. Бувало, хлопці приходили до кліті і казали: "Ми не йдем в шахту, нам не платять зарплату". Буквально вчора, в понеділок, хлопці казали: якщо не буде зарплати, ми в третю зміну не їдемо. То там якісь проценти перевели [частково видали зарплату - ред.], і людям стало чучуть спокійніше. Людям зараз тажко: ціни не відповідають зарплатам, які заробляють шахтарі. Ця праця дуже тяжка. На перший погляд, що там шахтар? Як він виїжджає, то по зубах хіба впізнати можна ту людину.

ШІ: Як ви познайомилися з вашим чоловіком?

НП: На весіллі у своєї сестри. 27 жовтня буде 15 років, як ми живемо разом. Виховуємо трьох синочків. Він працює на Львівській залізниці.

ШІ: Можливо, у вас є сімейна традиція святкування Дня шахтаря? Як це відбувається?

НП: Звичайно є. Це вже набута роками традиція. Дід, тато, дядько - з'їжджаємось додому. Спочатку йдемо на цвинтар. В нас бабуся була шахтаркою. Запалимо свічку. Збираємось додому, смажимо шашлик, сидимо, розмовляємо, деколи фотографії архівні витягуємо, передивляємося. Як дідо будували шахту. Рідні приїжджають, святкуємо.

ШІ: Які ще є традиції святкування у вашій родині?

НП: В нас на Західній Україні багато традицій: Різдво Христове, Великдень, Спаса скоро буде. Дуже багато свят. Ми ходимо до церкви, віримо в Бога. Як говорить народна приказка: "Без Бога ні до порога". Все має бути з Богом.

ШІ: Поза шахтою маєте захоплення?

НП: Я вишиваю бісером рушнички пасхальні, образи, картини. Люблю вишивати - таке заспокійливе хобі.

ШІ: Чи задумуєтесь про те, яку професію оберуть ваші діти?

НП: Вже говорили, бо старшому сину буде 15 років. Хотілося б, щоб продовжував, щоб в шахту; але не знати, яка перспектива чекає молодих хлопців. Трохи тяжка професія для хлопця, для молодих, які ще не мають сім'ї. Старший син казав: "Мамо, я буду шахтарем." Але з кожним роком чую, що хлопці, які працюють на шахті, говорять, що тяжко, невчасно платять заробітну плату. "Ой, я не хочу! Хочу, щоб я проробив - і мені дали зарплату". Маємо ще час, будемо думати.

ШІ: Що допомагає Вам рухатися по життю, долати труднощі?

НП: Звичайно, сім'я, чоловік, діти, батьки, яким дякую. Пішла на роботу, здається, вроді небагато, але 12 годин. Йдеш з дому, все залишаєш за порогом. Помагають тато, мама, чоловік, який вдома, як не в рейсі, діточки. Сім'я підтримує, це є стимул для руху вперед.

ШІ: Що б ви побажали молодому поколінню?

НП: Побажала б одне: здоров'я і терпіння. Щоб колективи були дружні, поважали в першу чергу своє керівництво. Щоб керівництво поважало своїх працівників і була взаємозлагодженність між працівниками і начальством. І всім здоров'я.

ШІ: Дякуємо вам!

Шахта "Відродження", с.Межиріччя, Сокальський район, Львівська область
26 липня 2016 р.


comments powered by Disqus