Зустріч з паном Буковським

Зустріч з паном Буковським

Середа, 21. Грудень 2011

Олена Кашкарьова, Україна

"Обменяли хулигана на Луиса Корвалана" –
народна частівка, що з’явилась у 1976 році у СРСР


В межах проекту "Загоєння минулого" Ольга Гудз-Сакума (Україна), Олена Кашкарьова (Україна) та Діана Дамша (Румунія) зустрілись з представником дисидентського руху у СРСР Володимиром Буковським. Про зустріч, яка відбулась у нього вдома у Кембриджі - минуле й майбутнє України та Росії, місці прощення й примирення у сучасній громадській роботі та взаємозв’язку між особистою відповідальністю та суспільною - пише Олена Кашкарьова.

Володимир Костянтинович Буковський (народився 30.12.1942 р. в місті Белебей Башкирської АРСР) – письменник, політичний та громадський діяч, учений-нейрофізіолог. Один із засновників дисидентського руху в СРСР.

Олена Кашкарьова, Ольга Гудз-Сакума, Володимир Буковський та Діана Дамша, Кембридж, 2011 р.

Загалом у тюрмах та на примусовому лікуванні провів 12 років. У 1976 р. радянський уряд обміняв Буковського на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана, після чого Буковський переїхав до Великої Британії (інформація з Вікіпедії).

Володимир Буковський певної мірою – це уособлена історія. Це пояснюється тим, що він доклав зусиль до творення історії й тим, що радянські реалії у всіх їхніх страшних проявах знайомі йому не з чуток. У межах проекту "Загоєння минулого" ми (Ольга Гудз-Сакума, Діана Дамша й Олена Кашкарьова) зустрілись з ним у його оселі, що у Кембриджі.

Патрик Кахун – волонтер "Ініціатив Змін" від 1961 року, давній друг Володимира Буковського, допоміг нам зорганізувати цю зустріч. Він зацікавився дисидентським рухом у СРСР ще як був молодим, відзняв фільм "Одне слово правди" за Нобелівською промовою Олександра Солженіцина й згодом став другом для нього та багатьох інших учасників дисидентського руху.

Розмовляли ми довго. Про минуле й майбутнє. Про Україну, Росію й інші країни колишнього комуністичного блоку. Розпитували про його думки щодо проекту "Загоєння минулого" й на загал думки стосовно діяльності "Основ Свободи". Взнавали – "імена-явки-паролі" людей, які можуть цікавитись проектом, які можуть бути у пригоді нам. Потім разом жартували: "Ми мов КҐБ – випитуємо імена "залучених". Але на противагу від цього "славнозвісного" відомства, нам Володимир Костянтинович відповідав охоче :)

Почалась наша розмова на доволі приголомшливій ноті. На запитання, що на його думку є на разі найневідкладнішою та найпотрібнішою діяльністю, яку потрібно провадити у Росії, пан Володимир відповів: "Нічого". Наші здивовані обличчя й подальше пояснення: "Росія усі свої шанси вже проґавила. Я більше не бачу нічого, що й як можна було вдіяти. Мені здається, що попереду — лише розпад на частини". (Зараз після мітингів протесту проти фальсифікації виборів, що відбулись у Росії, мені дуже цікаво, чи дотримується Володимир Костянтинович своєї попередньої думки або в нього з’явилась надія…)

Незважаючи на це твердження, протягом розмови ми з’ясували, що ініціативу зі створення "Книги прощення" (Книга прощення є починанням на основі австралійського досвіду примирення між білими переселенцями й корінними народами Австралії. За ініціативи громадських організацій сотні тисяч австралійців стали дописувачами цієї книги, висловлюючи свій жаль про те, як “білі люди” обходились з аборигенами), яку розпочали наші друзі-росіяни, він вважає потрібною й корисною. Так само, як і діяльність з "просвітництва" людей, надання інформації про наше радянське минуле, показ фільмів на цю тему. Ще він погодився з тим, що людям, які пережили страшне, треба дати шанс висловити свій біль і бути почутими. Більше того, на його думку, у кожній людині є потяг до примирення, до прощення й відпущення". Тому навіть колись непримиренним ворогам хочеться й потрібно почути один одного. Допомогти їм у цьому може стати нашим завданням.

На моє питання, у чому полягає різниця між Радянським Союзом, коли пан Володимир боровся проти режиму, й ситуацією у теперішній Росії, Володимир Костянтинович відповів: "Розпад Радянського Союзу був неминучим. Це була наскрізь брехлива система. При цьому дуже нерозумно було правлячій еліті стверджувати власне право на "абсолютну істину". Будь-яке слово справжньої правди било у ціль й руйнувало режим. Зараз ніхто особливо нічого не забороняє. Проте правда знецінюється, тонучи у потоці різної інформації, почасти у коловороті брехні й вирі нісенітниць". "За часів Союзу, - продовжив Буковський, - справа була не у тому, "посадять" нас чи ні. Тут усе було зрозуміло – правди лякались настільки, що неодмінно "садили". Але ось що для нас було важливим – на яких умовах та підставах. Останнє слово підсудного ми використовували як зброю. Ці промови записували друзі, яким дивом вдавалось потрапити на "відкриті" засідання, потім поширювали у самвидавах, допомагаючи нам бути почутими на всю країну".

Ольгу Гудз цікавив зв’язок Володимира Буковського з Україною, його думки щодо теперішньої ситуації у нашій країні й прогнози на майбутнє. На це колишній дисидент щиро відповів, що він недостатньо добре обізнаний про наші реалії, відтак йому складно судити. Проте розповів про свою поїздку в Україну у мить, коли ухвалювалось рішення про набуття нею незалежності: "Мене як "хорошого москаля" покликали виступити перед вашою Радою у час визначення, чи ставати Україні незалежною державою. Я приїхав, побачив, що половина Ради – знайомі мені по тюрмах і таборах обличчя. Виступив. Після мене приїжджав Буш – відмовляти від ідеї незалежності. Але дослухались-таки до моєї думки" :)

Також він поділився з нами власними міркуваннями щодо помилок, яких припустився український уряд: "Помилкою українських лідерів було нав’язувати українізацію. До мови слід приваблювати, показувати багатство культурної спадщини, а не "добровільно-примусово", як це сталось на практиці. Це відвернуло багатьох й завадило Україні віднайти єдину для всієї країни національну ідею".

Пана Буковського часто звинувачують у "непримиренності й злопам’ятстві". Володимир Костянтинович пояснює: "Як я можу пробачити, якщо не бачу аніякісіньких ознак каяття або жалю? У моєму житті трапився лише один випадок, коли журналіст, який писав за часи СРСР про мене різну бридоту, перепросив у мене. Причому зробив це двічі – спочатку особисто, а вже потім того самого вечора – привселюдно. Мені навіть ніяково стало. Але я вважаю це за Вчинок".

Важливість визнати помилки, за Володимиром Буковським, чудово розуміла й донька Сталіна, Світлана Аллілуєва: "Максимов зі мною поділився якось: "Чесно кажучи, анекдот якийсь. Мені зателефонувала донька Сталіна й посварила за те, що я у своїй книзі недостатньо критикую її батька" (Володимир Максимов – письменник, дисидент).

Найбільшим одкровенням для мене стала саме ця цитата з книги Володимира Буковського "І повертається вітер": "Зароджувалось така дивна спільнота, яка згодом стала "рухом", у якій не було керівників і підлеглих, не розподілялись ролі, нікого не втягували й не агітували (Усім раджу прочитати цю автобіографічну книгу). Але незважаючи на цілковиту відсутність організаційних форм діяльність цього товариства була вражаюче злагодженою. З боку складно зрозуміти, як це відбувається. КҐБ за старим звичаєм продовжував шукати лідерів та змови, схованки й конспіративні квартири й щоразу після арешту чергового "лідера" з подивом знаходило, що рух через це не послаблювався, а й часто посилювався".

За його описом дисидентський рух був справжньою спільнотою. І ця спільнота, яка складалась лише з купки людей, змогла перемогти величезну махину комуністичного режиму. Буковський зазнав на собі й показав у своїй книзі дивний парадокс – взаємозв’язок особистої відповідальності, виняткової самостійності у відстоюванні власної людської гідності та злагодженістю, підтримкою з боку суспільства. Лише будучи "окремішно" вони могли працювати разом. Лише "разом" вони змогли виборювати окремо...

Цей дивний феномен – те, що, на моє переконання, ми прагнемо створити завдяки діяльності "Основ Свободи". Допомогти людям виховати у собі особисту відповідальність й створити спільноту готових відповідати тому, що ця "відповідальність" промовляє до них. Велике завдання. Проте який може мати ефект! :)