Оксана Маркусь. Робота неважка, але відповідальна

Oksana Markus, a header image for the online gallery of miners stories, Ukraine

Оксана Маркусь. Робота неважка, але відповідальна

Віртуальна виставка історій життя "Шахтарські історії", 2016 р.

Середа, 2. Листопад 2016

Оксана МАРКУСЬ: Робота неважка, але відповідальна

Оксана Маркусь народилась 1963-го року на Тернопільщині. У 1981-2013 роках працювала оператором служби автоматичного газового захисту на шахті. Разом з чоловіком Володимиром виховали вісьмох дітей. Старші сини обрали професію гірника. Донька так само, як мати, працює оператором АГЗ.

Оксана МАРКУСЬ - ОМ
Шахтарські історії – ШІ

ШІ: Де ви народились?

ОМ: Я народилася в Тернопільщині, але живу майже все життя тут, в селі Острові [Сокальський район, Львівська обл. - ред.]. Тато був місцевий, з сусіднього села Мурованого [Сокальський район, Львівська обл. - ред.]. Мама родом з Польщі. Під час операції "Вісла" їх вивезли в Тернопільщину, тата також, там вони познайомилися і одружилися [Скоріш за все, родина пані Оксани була депортована не під час операції "Вісла". Тоді українців виселяли до північних та західних воєводств Польщі. Рідня ж Оксани Маркусь опинилась на Тернопільщині – ред.]. І коли мені було 4 роки, вернулися сюди назад. Тому що там роботи не було для батьків, для тата була робота, для мами - нє, хати як такої не було, жити де не було. А тут відкривали шахти, і тато влаштувався на шахту, поробив півроку, потім забрав нас. Купили тут "врем'яночку" [тимчасове житло - ред.] невеличку, і так наша вся сім'я пов'язала своє життя з шахтою.

Мама на шахті не працювала, працювала в радгоспі [радгосп, або радянське господарство - державне сільськогосподарське підприємство - ред.]. Тато працював на шахті від будівництва аж до виходу на пенсію, і довго ще на пенсії працював.

Я закінчила школу, рік провчилася в училищі. Пішла на шахту працювати в 18 років. Познайомилася з своїм чоловіком Володею - теж на шахті працював. І так аж вийшла на пенсію, як багатодітна мати, в п’ятдесят років.

ШІ: Ким ви працювали на шахті?

ОМ: На шахту прийшла працювати на службу АГЗ [автоматичний газовий захист - ред.]. В мої обов'язки входило стежити за газом метаном, за провітрюванням - щоб було свіже повітря для шахтарів. Неважка, але відповідальна робота.

ШІ: Жінці важко працювати на шахті?

ОМ: Звичайно, що не така легка робота, тому що нічні зміни. Ніч є для того, щоб людина спала, а не працювала. Після ночі тяжко, треба відсипатися. Специфіка роботи: щось не ладиться, щось поломане - сваряться, і треба часом вуха закрити, щоб не чути тих лайок. Всюди є свої плюси і мінуси.

ШІ: Ви спускалися під землю, в шахту?

ОМ: Коли починала працювати на шахті, то мене тільки лякали шахтою: що щурі страшні великі бігають. Я боялася. Але посадова інструкція зобов'язувала один раз в квартал спускатися в шахту. А прийшлося до шахти - я пішла в декрет, в шахту не ходила. Тепер вийшла з декрету - останні 8 років я працювала, - то щокварталу спускалася в шахту, ознайомлювалася з місцезнаходженням датчиків, які газ замірюють. Щурів вже в шахті немає, тому що ті страйки, які були в 90-х роках, свою роботу зробили. Щурі вимерли в шахті, в шахту не страшно йти.

ШІ: Пам'ятаєте ваш перший спуск?

ОМ: Пам'ятаю, трошки було страшнувато. Страх має великі очі. Насправді нічого там страшного нема. Треба бути обережним. Добре дивитися під ноги, коли ступаєш, за що рукою тримаєшся, щоб щось рухоме не зачепити, та й все.

ШІ: Чи ви брали участь у страйках на шахті? Чи був залучений жіночий колектив до цих акцій протесту?

ОМ: Чи жіночий чи не жіночий, страйк чи не страйк, шахта працює чи не працює - газова служба мусить працювати. Газ в шахті весь час є, його треба контролювати. Шахту треба провітрювати, воду треба відкачувати. Такі дві служби - вода і газ - страйкувати не можуть.

ШІ: Чоловіки кажуть, що шахта - це "друга родина". У вас була солідарність з колегами? Чи жінки виключені з цієї спільноти? Чи ви також почувалися на шахті, як в "родині"?

ОМ: Нормально. Не можу сказати, що я себе погано почувала. В нас з диспетчерами досить тісні відносини, не тільки по роботі. Багато з них на пенсію повиходили. Часом зустрічаємося в місті, вітаємося, цікавимося, як справи, в кого що. Хто внуками хвалиться, хто своїми досягненнями на дачі.

ШІ: Як довго ви працювали на шахті?

ОМ: Від 18 до 52 років [пані Оксана має на увазі свій вік - ред.]. Як жартувала наша начальник відділу кадрів: "Двадцять років в декреті просиділа, але пенсію заробила" [сміється]. Пропрацювала рік на шахті, другий рік познайомилася з Володею - вечірку робили для молоді. Вийшла заміж, пішла в декрет, з декрету одного в другий. Там вийшла, рік проробила, знову в декрет - третій, четвертий. А вже з п'ятою дитиною можна було до шести років бути вдома. Звичайно, малі діти, п'ятеро - про яку роботу можна було говорити? В нас восьмеро дітей: шестеро синів і дві - дочки. Меншим близнятам нашим 18 років буде восени. А старшому синові буде 33 роки. Внуки маємо. Двоє синів одружених. В старшого сина дочка Христинка в другий клас піде, Саші три рочки. І другий син має також одного, дворічного.

ШІ: Тяжко з дітьми?

ОМ: Ну як вам сказати? Не можна сказати, що легко, не можна сказати, що тяжко. Діти - то є і наша радість, і наші клопоти. Мама, тато (як був живий) - помагали, тяжку хатню роботу брали на свої плечі. Мама більше кухні пильнувала, їсти варила, городи обробляла. А я вже дітей доглядала. Якось, Богу дякувати, виросли.

ШІ: Чи був у вас вільний час?

ОМ: Зараз більше з'явилося вільного часу. Діти повиростали. Колись здавалося: коли висплюся? Тяжко було на руки: прати треба було руками, і пральна машинка була звичайна. Тепер вже автомат: закинула - воно переться. Чоловік умови такі створив, що маємо всі вигоди вдома. Якби не він, то було би дуже важко. А він завжди про сім'ю дбав. Нічого мене не обходило, шо купити, де купити, шо дітям вдіти, шо з'їсти, - він нас всім завжди забезпечував. Мене тільки обходило, щоб діти були нагодовані, чисті і щоб в хаті було прибрано.

ШІ: Ваша родина бере участь у житті місцевої громади?

ОМ: Ну от діти попідростали. Синів депутатами повибирали в сільську раду. Може, шось будуть робити, добиватися для села.

ШІ: Хтось із дітей обрав шахтарську професію?

ОМ: Так, всі сини старші. Хоча закінчували аграрний університет, але по спеціальності роботи не знайшли. Як у нас в Червонограді - куди дітися? Добре, що є шахта, добре, що вони займаються спортом, що вони грають в футбол. Трошки легше їм було влаштуватися, тому що шахта також має свою команду. Пішов один син, за ним другий, третій, четвертий. Я пішла на пенсію, дочка на моє місце пішла працювати.

Володя [чоловік - ред.] працював на шахті - то свою роль відіграло. Володя дуже сумлінний працівник був. Його всі добре знали як хорошого робітника. Дітей також до роботи змалечку привчав. В полі працювали. Хоть і малі були, тяжко, але помагали. Повиростали - і на шахті про них також відгуки йдуть хороші, що сумлінні.

ШІ: Як ваша родина святкує День шахтаря?

ОМ: День шахтаря - то є свято. Стараємся, щоб сім'я десь разом по можливості відпочила. Він [чоловік] більше з синами дружні стосунки підтримує, тому що в футбол грають. Не тільки з своїми синами, вся футбольна команда для нього як діти. Він про всіх дбає, всі йдуть на відпочинок.

ШІ: Які у вас є захоплення або хобі?

ОМ: Хобі було, але за браком часу про нього забулося. Люблю на природу, до лісу піти, на річку піти відпочити, на свіже повітря.

ШІ: Що б ви побажали молодому поколінню?

ОМ: Головне, щоб вони дбали не тільки про матеріальний свій добробут. Фундамент міцний треба мати, перш ніж сім'ї створювати. Щоб сім'я існувала, звичайно, треба коштів. Але не забувати про духовність. Каже Біблія: "Не одним хлібом буде жити людина". Пам'ятати, що Бог дав Закони, і треба їх дотримуватися, виконувати, жити згідно них. І тоді людина буде по-справжньому щаслива.

Вдома у родини Маркусів, с. Острів, Сокальський район, Львівська область
26 липня 2016 р.


comments powered by Disqus