Олександр Шайтан. Приємно працювати в шахтарському колективі

Oleksandr Shaitan, a header image for the online gallery of miners stories, Ukraine

Олександр Шайтан. Приємно працювати в шахтарському колективі

Віртуальна виставка історій життя "Шахтарські історії", 2016 р.

Понеділок, 3. Жовтень 2016

Олександр ШАЙТАН: Приємно працювати в шахтарському колективі

Олександр Анатолійович Шайтан народився 17 серпня 1956 р. на Південній Україні. У 1969 р. родина переїхала до м. Червонограда Львівської області. Перший трудовий досвід Олександра Анатолійовича пов'язаний із шахтобудівельним управлінням. Після служби у лавах Радянської армії закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працював у різних організаціях. З 2003 р. працює заступником директора з матеріально-технічного постачання на шахті "Червоноградська". Родина Шайтанів має кілька поколінь гірників: батько Анатолій Харлампійович працював гірником, а згодом викладачем Червоноградського гірничого технікуму, брат Віктор Анатолійович був директором шахти "Червоноградська", генеральним директором ДП "Львіввугілля", син продовжив гірничу династію і працює гірничим майстром.

Шайтан Олександр - ОШ
Шахтарські історії – ШІ

ШІ: Маємо до вас традиційне питання: як вас звати і звідки ви родом?

ОШ: Шайтан Олександр Анатолійович. Мати - українка, батько - грек, і звідси прізвище - Шайтан. Працюю на посаді заступника директора шахти ["Червоноградська" - ред.] вже чотирнадцятий рік. Я продовжую династію Шайтанів на цій шахті, адже цій копальні батько віддав свого часу дванадцять років, брат рідний - Віктор Анатолійович - директором шахти працював п’ять років. Я от уже немалий час працюю, і мій старший син іде по стопах і діда, і дядька, і моїх. Він уже третій рік працює на шахті, зараз вже горним мастером. Закінчив наш гірничий технікум і пішов продовжувати династію Шайтанів. Мені дуже приємно. Це тяжка, почесна, авторитетна професія, і мені приємно, що син продовжує цю династію і славні здобутки і батька мого (діда свого), і дядька. Братом я пишаюсь, адже він свого часу працював не тільки директором шахти, він більше двух років був генеральним директором ДП "Львіввугілля", п’ять років був начальником територіального управління Держгірпромнагляду і п’ять років працював першим заступником Держгірпромнагляду України. В даний момент він на пенсії, але недавно був вострєбован, потому шо є в нього ще досвід, бажання працювать і приносить користь і регіону, і Україні. Він щас працює радником міністра Ігоря Насалика [Ігор Степанович Насалик - міністр енергетики та вугільної промисловості України - ред.].

ШІ: Як ви для себе зрозуміли, що будете шахтарем?

ОШ: Як я старший із синів був, мати категорично проти була: "Хватить мені одного гірничого інженера в сім’ї - батька". І я пішов по стезі будівельників. Закінчив технікум наш, потім Київський інженерно-будівельний інститут, потім в мене була вища освіта. Я жалкую, що свого часу не став гірником, але найшов себе на шахті, і приємно мені працювать в шахтарському колективі. Хоть кажу, що я не чистий є гірник, але я працював у шахтобудівельному управлінні, технікум, є досвід роботи, шахту трошки знаю.

ШІ: Скажіть, будь ласка, звідки походять ваші батьки?

ОШ: Мати - Південна Україна, Солонуха Євгенія Марківна, Миколаївська область. Там я і народився. Батько - приазовські греки, Шайтан Анатолій Харлампійович. Після інституту зустрілись батьки, я був первісток. Жили на Донбасі, працювали. Батько на шахті працював, потім в Торезькому гірничому технікумі. Потім запросили його на роботу сюди, у Львівсько-Волинський вугільний басейн, викладачем червоноградського гірничого технікуму. І родина переїхала в 1969-му році сюди. У мого брата місце народження - шахта "Червона зірка". Так і написано: "шахта Красная звезда, Донбасс" [селище Шахти "Червона зірка" біля сучасного м. Чистякове Донецької обл. - ред.]. Тринадцять років мені було, коли ми приїхали сюди з Донбаса. Родина лишилась, друзі, і я ніколи не втрачав зв’язків. І, буваючи у відрядженнях, бував дома. Дядько мій - Шайтан Констянтин Харлампійович, працював в Шахтарську на шахті.

ШІ: Ваш батько безпосередньо готував вас до шахтарської професії? Чи були такі настанови?

ОШ: На роздоріжжі був син мій, не дуже хотів. Мене не дуже хотів слухать, а авторитет дєда вплинув. Переговорив, і він поступив в технікум, закінчив його, розприділився і працює вже третій рік на шахті.

А от молодший брат пішов по стопах батька, причому свідомо. Поступив в технікум після восьмого класу, потім перевівся на заочне і от на цій шахті він починав з учня підземного електрослюсаря і пройшов до директора, до генерального директора, навіть до посади зам. міністра.

ШІ: А ваш шлях яким був?

ОШ: Працював я в Червонограді в шахтобудівельному управлінні, потім забрали до лав Радянської армії, після армії я поступив зразу в інститут. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут і працював в різних організаціях. В Києві дуже довго працював, жив. А в 2003 році повернувся на шахту, на цю посаду. Уже через три тижні в мене пенсійний вік - 60 років, але ще є здоров’я і бажання працювать. Канешно, буду на благо рідної копальні працювать.

ШІ: Пам’ятаєте ваш перший спуск до шахти? Як це було?

ОШ: Моя посада не потребує спусків. Канешно, бував по вказівки директора: "Сходи, подивись в чому працюють, як працюють, шо треба. Переговори з людьми". Канєшно, спускаюсь, в том числє і з Іваном Юрієвичем перший раз на цій копальні ми спустились. То буваю я в шахті, но єсть фахівці, професіонали, які знають.

ШІ: Розкажіть, будь ласка, про спортивні змагання, які ви організовували між шахтами?

ОШ: Це було як хобі, тому що в мене єсть досвід практичної роботи. Адже в мене ще за плечима Київський державний інститут фізичної культури і кілька років я професійно працював у спорті. Ми з головою профкому вирішили піднять рівень спортивно-масової роботи, активно взялись за це і буквально за рік-два вийшли на передові позиції в Червонограді серед шахт. Було в нас стабільно перше місце в комплексній спартакіаді з 11-ти видів спорту. Проводили свою спартакіаду. Починали з п’яти видів, потім шість, сім, вісім… То було чим пишаться, шахтарі дуже люблять спорт, народний спорт, будем казать, і дуже активно приймали участь в спартакіадах серед дільниць. І наші змагання в місті в Палаці спорту, на стадіоні по деяких змаганнях збирали більше вболівальників, чим планові змагання міського рівня. З дітьми, з калясками, з мегафонами - ходили кричали за свою дільницю. Це, канєшно, футбол, міні-футбол. Потім знімали кіно, роліки показували. В пресі і в шахтарській, і в міській давались замітки. Приємно згадать.

ШІ: Яким видом спорту безпосередньо ви займались?

ОШ: Я свого часу в Червонограді дитячу спортивну школу закінчив. В мене ще по старій радянській системі три перших розряди - це баскетбол, гандбол, і багатоборство. ГПО [програма фізкультурної підготовки - "Готов к труду и обороне СССР - ред.]. Я трошки напівпрофесійно займався спортом, коли вчився студентом. Їздили ми і на першість України серед клубів по буревєсніку. В 35 років одна травма, друга, третя. І я вже з 35-ти років - всьо, на цвях форму, щас тільки організація. Суддівство та організація. Я три роки працював головою спортивного клубу КІСІ, ну КІБІ [Київський національний університет будівництва - ред.]. Це п’ять тисяч студентів. Колись порахував - 39 видів спорту тут проходило. Виставляв збірні команди першості Києва серед студентів, клубну першість, на Україну, навіть на всесоюзні змагання в нас були спортсмени досить високого рівня. Знаю кухню спортивно-масової роботи ізнутрі, тому що я працював в ній.

ШІ: Кажуть, що в шахтарів немає вільного часу...

ОШ: Було б бажання. Це ж як, не просто з бухти-барахти… За два, за тиждень, вивєшувалась об’ява, розклад, попереджалось на планьорці. Організовувалась підтримка кожної дільниці. Коли начальник приходить і бачить, що його хлопці бігають і рвуть там всіх в футбол, і хлопцям приємно, і начальник пишається. Потім на планьорці розбор польотов: "А ми тобі дали, а ми тобі дали, а ми…" Організувать треба вміть, заінтересувать людей. Тим більше, шо в нас вручались призи, визначались кращі спортсмени по амплуа. Вручались сувеніри, призи, навіть грошові були, профкоми виділяли кошти. Навіть за перше місце якусь там пару гривень давали на дільницю хлопцям. І з радістю ходили хлопці. Я знаю, шо коли вигравали якусь там першість, шо начальники могли пару відгулів дать і піти хлопцям назустріч, тому що це прєстіж і авторитет не тільки дільниці, а й начальника. Потім формувались збірні команди по видах спорту, і в нас було тверде перше місце в загальній спартакіаді серед шахтарів. Спортсменів зі сторони, які захищають честь міста, "Шахтар Червоноград", в нас нема, в нас всі свої хлопці.

І коли ми згуртовували і обігравали етіх звьозд, і кубок… За останні шість років у нас три… От одна із перемог. Це кубок присвячений Дню шахтаря ДП "Львіввугілля", це у нас 2011 рік. Митрофанов тоді був директором. От ми виграли першість.

Ось, це перша перемога, вона мені дуже приємна, тому що ми тоді тільки відроджували спортивно-масову роботу. Нас ніхто не знав ще, і ми вишли в фінал і обіграли. Оце перший кубок, який ми завоювали, це був 2010 рік.

Завжди всі директора підтримували спортивно-масову роботу. Завжди ми в кінці року підсумки підводили на шахті, телебачення запрошували. Призи, сувеніри і грошові були премії.

Я сьомий рік голова Українського товариства мисливців та рибалок. Я ще й мисливець. В мене всі суботи-неділі що літом - це спортивно-масова робота, дома мене нема. Полювання - це субота-неділя, починаючи з серпня. Через два тижні відкриття, на качку. І тоже це треба організовувать, збирать людей, одкривать ліцензії. От кабанчика ми шмальнули, це 2011 рік. Отут недалеко, кілометрів двадцять звідси, в лісі, шмальнув. Колективну зробили ліцензію і кабанчика шмальнули.

ШІ: То можна сказати, що це ваше захоплення?

ОШ: В принципі, да. Від спортивно-масової роботи я щас відійшов, тому що вже нема ні здоров’я, ні часу. В мене ще дрібні діти, меншому сину 6 років. То моя [дружина - ред.] каже: "В тебе дітей нема, сім’ї нема? Ти тіки субота-неділя підходить - всьо. Або спорт, або рибалка." А цим займаюсь, тому що голова. Не знаю, в цьому році перевибори, дам я добро чи нє. Потому шо в 60 років уже тяжко. Спортивно-масова робота - це удєл молодих. Вони мають то всьо організовувать. Помогать, канєшно, буду, але тянуть то всьо тяжко. Всьо на громадських засадах організовується. От щас закінчився турнір футбольний, присвячений загиблим АТО, і збірна шахти в фіналі обіграла 10-ту шахту, в складі якої з "Шахтаря" червоноградського грали професіонали майже, тільки футболісти. Все рівно ми 2:1 виграли і завоювали цей перший кубок, перший турнір.

ШІ: Яку пораду ви можете дати молоді?

ОШ: Брать приклад із старших. От Іван Юрійович поки працює, треба хапать на льоту і досвід, і всьо, потому шо його рівня немає зараз. Та, навєрно, і в ДП начальника його рівня немає, тому що 46 років віддав. Він професор своєї справи. Треба, щоб воно було комусь передано, передавать цей досвід.

ШІ: Яке особисто ваше життєве гасло?

ОШ: "Люби себе, живи для всех и в жизни ждет тебя успех". Віддаємо себе. Нема шо купить - начальник достає із своєї зарплати, або їде сам купляє, або мені дає. Я везу ту запчастину. Фінансування нема, на базі нема. А шо? Поясниш або забой зупиниш? Шо таке "зупинить забой" на сутки-двое, на тиждень? Шахта - не макаронна фабрика, як казав один із наших директоров. Навіть єслі страйк, шахта страйкує, все рівно треба підтримувать виробки в належному стані: провітрювать, воду відкачувать, пильнувать то всьо, і пару метрів посування лави має буть, потому шо його як задавить - і тоді всьо. 502 метри горизонт. Тиск. Можете представить, єслі воно не рухається, воно ж тріщіть! То воно як заклинить, то всьо. Забезпечить людей роботою. Вони взагалі живуть на шахті, тому що це цілодобова відповідальність. Просто буває часто, як десь якийсь день народження, сидимо, то десь раз в годину, раз в дві години звонок: "А шо робиться? А де комбайн?" Я знаю, потому шо виріс в родині гірничих інженерів, знаю по брату, що це таке. Коли в одній квартирі жили, не було ж мобільних - всьо ж через цей телефон. Батько ще працював, я ще вчився. То щас просто, а тоді був прив’язаний до телефона.

ШІ: Дякуємо вам!

Шахта "Червоноградська", м. Червоноград, Львівська область
26 липня 2016 р.


comments powered by Disqus